Історія медицини Буковини

Провідною лікувальною установою області, організаційно-методичним центром, науково-практичною базою для кафедр та курсів Буковинського державного медичного університету, професорсько-викладацький склад якого відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні лікувально-діагностичного процесу на рівні досягнень сучасної медичної науки, центром спеціалізованої медичної допомоги населенню області стала ОКУ “Чернівецька обласна клінічна лікарня” з часу утворення Чернівецької області – серпень – 1940 року – і функціонувала до кінця червня 1941 року , а потім відновила свою роботу 30 березня 1944 року після визволення області від іноземної окупації.

Історична довідка: Центральна лікарня Чернівців у міжвоєнний період.

У 1914-1918 рр. медична галузь Північної Буковини зазнала серйозної шкоди: по-перше, через бойові дії; по-друге, у зв’язку зі зміною територіальної приналежності регіону. Окреслені причини негативно вплинули практично на всі аспекти функціонування медичних закладів краю. Були пошкоджені приміщення, знизився рівень кваліфікації медичного персоналу, виникла катастрофічна нестача медикаментів, з’явився ряд проблем організаційного характеру тощо.

Не є винятком і ситуація, що склалася у Центральній лікарні Чернівців. Але невпинне поширення хвороб (у першу чергу, інфекційних) серед населення Північної Буковини і, до певної міри, бажання румунської влади задіяти медицину у пропагандистських цілях, змусили розпочати комплексну роботу з метою покращення медико-санітарного стану регіону. Значною мірою, вона торкнулася і головного шпиталю краю, де теж дала непогані результати.

Історична довідка: Центральна лікарня Чернівців у період правління Австро – Угорської імперії.

1 листопада 1874 р. Буковинським сеймом прийнято крайовий закон про заснування в Чернівцях крайової лікарні, у статті 51 якого зазначалося, що завдання лікарні – надавати всім медичну допомогу, незалежно, звідки хворий за походженням, за кошти, визначені тарифом, надавати ліжко, харчування, догляд, похорон в разі смерті. Основою для створення такої лікарні послужила міська лікарня.

Оскільки проведення перебудови шпиталю було визнано недоцільним, то 28 жовтня 1881 року було прийнято рішення про побудову нової лікарні. З цією метою виконавчому комітету сейму передали ділянку, що була власністю Чернівецької міської громади, площею 3,046 га, навпроти Народного саду (нині парк ім. Шевченка) на вулиці Зібенбюргерштрассе (нині вул.Головна). Будівництво розпочалося у 1883 році і здійснювалось за проектом директора ремеслярської школи Йозефа Лаіцнера.

Будівництво лікарні на 250 ліжок розпочалося у 1883 році по проекту Австро-угорського уряду у зв’язку з високим рівнем захворюваності та смертності населення. Називалась вона Центральною, або Буковинською Крайовою Загальною публічною лікарнею.На її спорудження магістрат виділив кошти та земельну ділянку За іншими даними, фінансування цього будівництва здійснювалося з прибутків державної лотереї, на випуск якої було виділено 80 тис. крон.

З червня 1940 року, після воз’єднання Північної Буковини та Хотинщини з Україною, розпочались соціально-економічні перетворення, в тому числі і в сфері охорони здоров’я. Вже в липні 1940 року почав діяти Чернівецький повітовий відділ охорони здоров’я, який після 7 серпня 1940 року, коли утворилась Чернівецька область, став обласним відділом охорони здоров’я. У його функції входили: організація роботи всіх лікувально-профілактичних установ області, керівництво добором, розстановкою та підвищенням кваліфікації медичних кадрів, забезпечення планування мережі лікувально-профілактичних установ, фінансування.

Він мав сектори: лікувально-профілактичний, охорони материнства і дитинства, планово-фінансовий, кадрів, спецсектор, канцелярію і бухгалтерію. В липні 1940 року першим завідувачем Чернівецького повітового відділу охорони здоров’я був призначений І.В.Квасницький. Його змінив у грудні 1940 року кандидат медичних наук, висококваліфікований хірург В.І.Гордієнко. На початку липня 1941 року обласний відділ охорони здоров’я припинив свою роботу в зв’язку з другою окупацією краю Румунією.

Після визволення в березні 1944 року більшої частини області В.І.Гордієнко повернувся на свою посаду і доклав багато зусиль для відновлення зруйнованої системи охорони здоров’я. Останні роки він працював головним хірургом відділу охорони здоров’я облвиконкому Хмельницької області. Подвижництво В.І.Гордієнка на посаді керівника облздороввідділу того ж 1944 р. продовжив кандидат медичних наук О.М.Водовозов, який був одночасно асистентом кафедри очних хвороб Чернівецького державного медичного інституту.

Як завідувач обласним відділом охорони здоров’я, він приділяв велику увагу відновленню занедбаної під час війни служби охорони здоров’я краю, забезпеченню її кадрами та необхідною матеріально–технічною базою, створенню мережі лікарняних установ у сільській місцевості, організації заходів боротьби з інфекційними та соціальними хворобами. При ньому започатковано створення в області протитуберкульозних санаторіїв.

Після захисту докторської дисертації О.М.Водовозов перейшов на посаду завідувача кафедри очних хвороб Волгоградського медичного інституту, отримав звання професора, академіка АМН Росії, став почесним членом академій ряду європейських країн.У 1946 році облздороввідділом короткий час завідував Г.О.Лічман, один з перших директорів Чернівецького державного медичного інституту.

Чернівецька обласна організація професійної спілки медичних працівників була створена в 1944 році, відразу ж після вигнання фашистських окупантів з території Чернівецької області.

Перша обласна конференція профспілки медичних працівників відбулася 7 грудня 1944 року. Цього ж дня відбувся організаційний пленум обкому профспілки, який обрав голову обласного комітету, секретаря та членів президії обкому профспілки.

Обком профспілки об’єднував на добровільних засадах всіх працівників лікувально-профілактичних і аптечних установ, а також працівників і студентів учбових закладів (медичний інститут, медичні училища).

Головним завданням первинних профспілкових організацій галузі було домогтися поліпшення якості та культури медичної допомоги населенню, втілення досягнень медичної науки в практику охорони здоров’я. Постійно проявлялася турбота про підготовку молодих спеціалістів при широкому використанні досвіду наставників.

Санітарна медична служба, грунтуючись певною мірою на наукових засадах та державною турботою, бере початок на Буковині лише в ХІХ ст.  Цей час співпав з пануванням на північних землях Буковини  Австрії.

Хоча Австрія і вважалася цивілізованою європейською державою, проте на землях поневолених народів, зокрема, на Буковині, не докладала великих зусиль щодо економічного, соціального і культурного розвитку краю. Ці землі розглядалися нею як напівколоніальний додаток. Рівень матеріального добробуту населеннязалишався  низьким.

Проведені в 1903 році обстеження населення чотирьох сіл під Чернівцями показали, що зі  145 опитаних дітей 89 зовсім не вживали протягом року м”яса, або споживали його не частіше одного разу на тиждень. Понад 40 відсотків дітей хворіло на зоб.

Низький рівень життя, постійний голод найменш забезпечених верств населення призводили до масових захворювань та смертності. Так, в 1830 році населення Буковини складало 250154 осіб, хворих – 8552, з яких померло 3809 осіб. Статистичні дані за 1868 – 1906 рр.  свідчать про постійне зменшення природного приросту населення, хоча народжуваність залишалася високою. Смертність на Буковині складала в окремі роки 55 осіб на 1 тисячу населення.

То був найвищий показник у Європі. У 1902 році народилося 52,1 тисяч, а померло 38,2 тисячі чоловік. Особливо високою була дитяча смертність. У 1857 р. на Буковині народилося 28,9 тисяч дітей, а померло понад 14 тисяч, в 1865 році – 21,5 тисяч та 15,5 тисяч відповідно, або більше половини. Наприкінці ХІХ ст. смертність на Буковині дорівнювала 40 відсоткам від народжуваності, тоді як у Швейцарії такі показники складали – 7,6;  в Англії – 14,5.